VI. Підсумок уроку

Заключне слово вчителя

Орієнтування на місцевості — це визначення свого місцезнаходження щодо сторін горизонту та окремих об'єктів, розташованих на місце­вості. З давніх-давен головними природними об'єктами для орієн­тування на місцевості для людей були Сонце, Місяць та зорі. Надійним способом орієнтування є орієнтування за компасом. За допо­могою компаса визначають азимут — кут між напрямком з певної точки на північ і напрямком на предмет, розташований на місцевості. У разі орієнтування за місцевими ознаками можливі погрішності, тому для більш точного визначення сторін горизонту необхідно ви­користовувати кілька ознак.

VII. Домашнє завдання

Опрацювати текст підручника.

Принести кравецькі сантиметри (або рулетки).

Скласти задачу на орієнтування та навести схему її розв'язування.

Виготовити найпростіший магнітний компас.

Додатковий матеріал до уроку

Магнітний компас було винайдено в Китаї. У китайських джерелах, вік яких 4 тис. років, є згадка про великий глиняний горщик, який ка­раванники «бережуть більше за всі свої дорогоцінні вантажі». В ньому «на дерев'яному поплавці лежить коричневий камінь, що полюбляє залізо. Він, обертаючись, весь час указує мандрівникам у бік півдня, а це, коли не видно Сонця та не видно зірок, рятує їх від багатьох лих, виводячи до колодязів та спрямовуючи на правдивий шлях».

Уже на початку нашої ери китайські вчені почали створювати штучні магніти, намагнічуючи залізну голку. У Середземномор'ї компас з'явився приблизно в XII ст. З XIV ст. компас має шкалу. Припускають, що італійський майстер Флавіо Жиойя скріпив маг­нітну стрілку з паперовим колом і по краю цього кола наніс градусні поділки, а до його центра провів промені, що відповідають 32-м напрямкам — румбам, для більш зручного спостереження за по­казниками приладу під час визначення напрямку вітру. На паперове коло майстер також наніс рисунок, який отримав назву «роза вітрів» і став емблемою всього, що пов'язано з далекими подорожами. Традиційне зафарбування південного кінця стрілки компаса в черво­ний колір, а північного — в чорний є відгомоном стародавніх часів. Ще в ассирійському календарі північ називався Чорною країною, південь — Червоною, схід — Зеленою, а захід — Білою. Відповідно фарбували міські ворота в давньому Китаї.

Якщо немає компаса, то зорієнтуватися на місцевості можна за до­помогою годинника. Для цього годинник розташовують у горизон­тальній площині та повертають так, щоб часова стрілка була спря­мована на Сонце. Кут між часовою стрілкою та напрямком на цифру «12» циферблата потрібно поділити навпіл. Бісектриса кута співпаде з південною лінією, що вказує напрямок «північ — південь», причому південь буде натому кінці лінії, яка ближче до Сонця. (Положення хвилинної та секундної стрілок не враховуються.)

Для орієнтування в горах слід пам'ятати, що південні схили гір на­багато раніше звільняються від снігу, ніж північні. На південних схилах деяких глибоких ущелин сніг лежить упродовж цілого літа, утворюючи сніжники. Більше льодовиків розташовано на північних схилах гір, снігова лінія тут розташована нижче, ніж на південних. У лісних районах на південних схилах ростуть переважно дуб і сосна, а на північних — піхта та ялина. На південних схилах гір альпійські та субальпійські луки піднімаються вище, ніж на північних. У горах є свої особливі ознаки зміни погоди. Якщо в долині вночі та вранці був туман, який зник після сходу Сонця, буде гарна погода. Якщо вздовж гірського хребта спостерігається інтенсивне збільшення хмарності, що поступово затягує горизонт, слід незабаром очікувати на опади. Поява сочевицеподібних хмарин з підвітряного боку гірської вершини обіцяє погіршення погоди.